Українські бійці рятують знімальну групу Associated Press. Загін ГРУ гине під ударом «Азова».
12 березня в районі лікарні №2 зник легендарний командир маріупольського загону 73 морського центру спеціальних операцій Микола Ніконов. Під час прориву ворога на цьому напрямку Ніконов разом зі старшиною підрозділу виїхав для з’ясування обстановки. На той час росіяни були в гаражах на 100 метрів західніше лікарні, а їх бронетехніка під’їжджала впритул до медичного закладу.
Зранку 13 березня група бійців 73 МЦСО висунулася до лікарні. Toyota Prius патрульної поліції, якою користувався Ніконов, вони знайшли з пробитим колесом на подвір’ї поміж головним корпусом та станцією переливання крові. Жодних інших пошкоджень автомобіль не мав, не було в ньому й слідів крові. Забравши Prius на базу, спецпризначенці повернулися більшим складом для ретельніших пошуків. Розділившись на групи, бійці оглядали поверхи та окремі будівлі. Тіла Миколи Ніконова та штаб-старшини В’ячеслава Богучарова вони виявили в тимчасовому лікарняному морзі.
,Обстановка біля станції переливання крові, відео представників країни-агресора
Одразу після виходу з моргу українці зіткнулися з піхотою ворога – перестрілка проходила на відстані 10 метрів. Росіяни відступили та відправили співробітника станції переливання крові, як парламентаря, з пропозицією перемовин. Той повідомив, що на станції перебувають російські спецпризначенці кількістю до роти. Одночасно головний лікар попросив українських військових не вести бій у лікарні, щоб не піддавати ризику хворих і медперсонал.
На території лікарні в цей час перебували співробітники Associated Press Мстислав Чернов та Євген Малолєтка. Відзняті ними фото- та відеоматеріали могли б залишитися невідомими, якби події того дня розвивалися інакше. На щастя, групі 73 МЦСО вдалося вивести журналістів у безпечніше місце – ця сцена увійшла в документальний фільм «20 днів у Маріуполі».
Після захоплення лікарні №2 росіяни розмістили серед її корпусів танки та БТР, які час від часу хаотично стріляли по навколишніх дев’ятиповерхівках. В один момент танк повернув башту в бік головного корпусу лікарні, після чого пролунав постріл. Снаряд влучив у палату відділення нейрохірургії, де перебували поранені. Від вибуху плити перекриття стелі впали, сформувавши фігуру «V». Поранені, які лежали біля стін, вижили, проте дістатися до них було неможливо. За деякий час російський танкіст наказав завідувачу нейрохірургічного відділення відвести його до місця влучання снаряда. Підійшовши до палати, пошкодженої вибухом, він зазирнув під плити, з-під яких досі стогнали поранені. Сказав «Та ну нах*й, оно все в любой момент обвалится», розвернувся і пішов геть.
Пізніше російські пропагандисти будуть стверджувати, що лікарня №2 давно потребувала ремонту. Насправді ремонт в клініці провели незадовго до початку війни, тоді ж відділення отримали обладнання найвищого рівня. Цю техніку окупанти вивезуть до Донецька.
Маріупольська лікарня №2 до захоплення росіянами
фото - представник країни-агресора
,Нам катастрофічно не вистачало людей, щоб побудувати суцільну лінію оборони від моря до вулиці Таганрозької [близько 6 км]. Нас штурмували одразу на багатьох ділянках. Ворог промацував оборону, на виявлення наших сил і засобів постійно діяли ДРГ. В один з днів від селища Виноградне до нашого тилу проїхала колона бронетехніки під українськими прапорами, що спантеличило хлопців. На цей час ми організовували лінію оборони по вулиці Азовстальській, також частково контролювали територію навколо собору Архистратига Михайла та узбережжя десь до лінії ресторану «На зубок».
Отже, ми стали з’ясовувати, хто це і куди вони поділися. Наступного дня або через день прорвалась ще одна колона техніки, але використовувала інший маршрут. З дрона ми виявили, що росіяни накопичуються навколо будинку №2 в Граверному провулку, оточили їх і почали працювати мінометами. Вони зазнали великих втрат, згоріло багато техніки, проте здаватися вони відмовилися. Воювали дуже професійно – кожна дія супроводжувалася голосом: «Граната!», «РПГ!», «Сектор!», «Крию!», «Перезаряджаюсь!». Тіпи там були реально досвідчені.
,Треба відзначити роботу російської авіації. Літаки щільно працювали по території навколо будинку, рівняли там все з землею. Працювали ювелірно: можливо, використовували якісь маячки. День на третій-четвертий відбувся ще один прорив ворожої техніки до цього будинку, але тільки для евакуації тих, хто там вижив. Дехто вже був у цивільному. В них під камуфляжем був цивільний одяг: це ми побачили по 200-х, які залишились у будинку або попадали з броні під час евакуації.
Згадують бійці групи розвідки особливого призначення «Азова»Рано вранці отримали інформацію про те, що противник силами п’яти БТР-82А, двох бронемашин «Тайфун» і семи «Тигрів» прорвався через наші бойові порядки та зайняв п’ятиповерховий гуртожиток на перехресті вулиці Лепорського та Граверного провулка. Як виявилось пізніше, там закріпилися 60-70 бійців з 346 бригади спеціального призначення і 810 бригади морської піхоти.
Була сформована зведена група з 13 бійців ГРСП і п’яти бійців 1 батальйону «Азова», підсилена БТР-3Е, БТР-4Е і танком Т-64Б1М Михайла «Чупа» Чупріна. Вони оточили противника і вели з ним бій до темряви. За день артилерія «Азова» і зведена група знищили або пошкодили всю бронетехніку ворога. Три бронетранспортери спалив екіпаж «Чупа», старший лейтенант Максим «Даня» Данилов із РПГ-7 підбив «Тигр», а молодший лейтенант Денис «Бик» Ткалич – БТР-82А. Командир зведеної групи капітан Роман «Паштет» Потішко в бою отримав важке поранення і згодом за свої дії був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
У стрілецькому бою в ніч з13 на 14 березня ГРСП вбила десять російських військовослужбовців. Наступного ранку до винищення росіян противника там приступили бійці 1 батальйону.
відео АЗОВ
Один з бронеавтомобілів «Тайфун-К» спецпризначенців ГРУ під час їхнього відступу з Граверного провулку знищив начальник оперативного відділу штабу «Азова» Андрій «Сокира» Харьков [загине 23 березня 2022 року]. Попри свою небойову посаду, він вийшов до ворожої колони з РПГ у руках.
фото - представник країни-агресора
фото - Азов
,Класний екіпаж був. Справжні тигри. Пам‘ятаю, коли їх підбили з міномета (мене тоді також поранило, русня дуже активно на нас лізла), хлопці цей БТР відігнали на трьох колесах, що залишилися, й працювали з нього, як зі стаціонарної вогневої позиції. Коли треба було, з будинку вибігав навідник, відстрілював з КПВТ та забігав назад. Пізніше БТР спалили. Водій загинув на спостережному пункті 13 березня – снайпер влучив йому в шию. По рації я почув, що він «чорний» [тобто загинув]. За деякий час статус змінився на «червоний» [у критичному стані]. Однак евакуація була неможлива, і згодом знову почув: «Статус - чорний».
,13 березня міністр іноземних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу повідомив, що його країна звернулася до Росії з питання евакуації турецьких громадян з Маріуполя. Вочевидь, до цього кроку Анкару підштовхнули обстріли маріупольської мечеті на честь султана Сулеймана Пишного та його жінки Роксолани, в якій переховувалися понад 80 людей, серед них – чимало громадян Туреччини. З цього епізоду розпочалася довга історія участі Туреччини у перемовинах щодо порятунку життя мешканців і оборонців Маріуполя.
Також цього дня припинити вбивства у Маріуполі закликав Папа Римський Франциск, але не вказав, до кого його заклик адресований.
Папа Римський публічно закликав РФ "припинити різанину" у Маріуполі
Папа Франциск у своїй публічній промові в річницю свого обрання на престол зробив заяву на підтримку України.
До статті →,Без зв’язку ми опинилися в чорній дірі. Повний інформаційний вакуум. Гуляли чутки, які люди інтерпретували, як їм хочеться. Знову теорії, що це обстрілює «Азов». Ви хоч логіку включайте: скільки того «Азова», а скільки обстрілів з усіх боків, а ще з неба та з моря. Або таке: все це відбувається, бо Росія дуже зла на «Азов». Якщо «Азов» здасться, то все припиниться.
Украинские националисты насильно удерживают в Мариуполе сотни тысяч человек
Украинские националисты насильно удерживают в Мариуполе сотни тысяч мирных жителей, сообщил начальник Национального центра управления обороной Российской Федерации генерал-полковник Михаил Мизинцев.
До статті →,Нам дуже пощастило з водою. Я потім дізналася, що були такі випадки, коли люди майже вмирали від спраги, це страшне. А в нас просто за вікном була база «Струмка», ми ходили туди по воду. Пляшки п’ятилітрові – це був дефіцит страшний, дорожчий від грошей. Я брала все підряд і набирала. Це все качалося зі свердловини помпою, а вона електрична. Вода була, коли приїздили з генератором поліцейські чи військові. Вони качали воду для себе, а ми вже як встигнемо. Ось так жили.
Життя звелося до того, щоб розвести багаття, знайти воду та їжу. Ми розуміли, що все не нескінченне. Хтось казав, мовляв, десь у балці є природне джерело, але я туди не дійшла, бо були обстріли. Розуміла, що мені підставлятися дуже небезпечно, бо від мене залежить життя ще двох людей і чотирьох тварин. Самі вони не вижили б.[1]
,
