Захисникам Маріуполя не вистачає бійців, і росіяни знаходять слабке місце в обороні «Східного». Завод «Сателіт» втримували лише 5-6 азовців.
Маріуполь вже кілька діб живе без центрального водопостачання. Це сильно ускладнює приготування їжі. За водою, яку розвозять поліцейські та працівники Водоканалу, одразу вишукуються черги, в яких сотні люди стоять по три години.
Розквітає анархія. Люди не готувалися до бойових дій, і запаси продуктів в них вже вичерпалися. Поліція немає сил боротися з пограбуваннями та змоги тримати правопорушників під вартою. Звичним способом розігнати мародерів стають постріли в повітря. Весь алкоголь, який поліція та військові знаходять у зламаних крамницях, негайно знищується.
Маріупольці в черзі за водою. Відео Інни Лапіної
,Ніч з 4 на 5 березня 2022 року була остання у нашому гуртожитку. Десь о 1:00 я почув, як дуже гучно над містом працює літак, як наближається звук, і почув випуск ракети, що дуже гучно летіла, і я відчував, коли вона проходила над нами. Вже тоді ми спали в коридорах на якихось матрацах. Десь поряд стався вибух, у гуртожитку повідкривалися усі вікна, повибивало шибки. Ця ніч була найстрашніша, тому що ти не знаєш, куди бігти, що робити. Потім ми ще піднялися на п’ятий поверх. Нам було цікаво, що відбувається. І тоді я побачив місто, воно все було червоне і все палало. Вибухи були всюди на горизонті. 5 березня ми переїхали жити до Драмтеатру.[1]
,Ми, як могли, допомагали у забезпеченні життєдіяльності міста: розвозили продукти, медикаменти, генератори та пальне. У цей час була надія, що місто втримається, тож ми розчищали дороги й обрізали обірвані дроти та тролеї. Мобільного зв’язку вже не було, тому інформацію про пожежі, поранених та знаходження вибухонебезпечних предметів отримували від військових, поліцейських та представників органів влади, які пересувалися містом і мали рації. Вони повідомляли нам, звідки і куди потрібно вивезти людей, де потрібно дістати когось з-під завалів. Людей відвозили до драмтеатру, технічного ліцею, палацу культури «Чайка» в районі порту, гуртожитків (пр-т Будівельників 52, 54, 56) та до спортклубу «Terrasport» у Центральному районі.
фото - ДСНС
Запис в службовому журналі ДСНС від 8 березня 2022 року: 46 дорослих та 10 дітей були евакуйовані з будинку 109 по вулиці Орлика до драмтеатруУ першій фазі оборони міста ми справлялись: гасили пожежі, рятували людей, розбирали завали, транспортували постраждалих до медичних закладів. Попри відсутність водопостачання і те, що через постійні обстріли в місті виникали по декілька десятків пожеж на день, проблем із водою в нас не було. У Маріуполі було понад десяти підземних пожежних водойм, стан яких ми ретельно контролювали. Іноді набирали річкову воду або технічну воду з басейну «Нептун» та басейну в Кальміуському районі біля заводу Ілліча.
Згодом ситуація значно погіршилась й ми вже не мали змоги везти поранених до міської лікарні №1 біля заводу Ілліча, а потім й до лікарні №4 у Лівобережному районі. До того ж, більше не було можливості ховати загиблих, бо їх було дуже багато, а нам не вистачало часу на допомагу пораненим. То ж довелось розставляти пріоритети.
Відео ДСНС
,У перші дні повномасштабного вторгнення щодо евакуації дитячих будинків нам зателефонувала Наталя Красильникова [начальниця служби у справах дітей Маріупольської міської ради, пізніше загинула разом з чоловіком та двома доньками]. Ми надали два автобуси, якими дітей було вивезено до Запоріжжя.
26-27 лютого почали скорочувати кількість транспорту на маршрутах, адже було впроваджено комендантську годину. Тролейбуси виходили на лінію до 1 березня, автобуси – до 2-го. Коли почалися серйозні проблеми з електропостачанням, вирішили загнати всі тролейбуси та трамваї до депо. З тролейбусами це вдалося, а от кілька трамваїв залишилися на перегоні поміж Лівобережним та Кальміуським районами.
5 березня почались сильні обстріли району приміської автостанції та тролейбусного депо, де також базувалися муніципальні автобуси. Перший обстріл території підприємства відбувся в ніч з 4 на 5 березня. Ми навіть не намагались рахувати, скільки техніки щодня знищувалось. Тоді ж військові почали виганяти автобуси та виставляти як барикади.
Пошкоджені російськими обстрілами машини в тролейбусному депо Маріуполя, фото - представник країни-агресора
,На нараді штабу ми розробили план евакуації населення: маршрути, порядок дій, кількість транспорту. Але виїзд колон був неможливим через постійні обстріли. Коли я в перші дні приїжджав на територію тролейбусного депо, там ще була вціліла техніка, але з кожним днем її ставало все менше і менше.У Маріуполі з 11:00 розпочинається евакуація мирного населення – голова ОВДА
Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Кириленко повідомив, що з 9.00 до 16.00 буде встановлено режим тиші, з 11.00 починається евакуація мирного населення Маріуполя.
До статті →,1 березня сили окупантів вийшли на блокпост біля селища Лебединське на відстані 4 км від мікрорайону «Східний». Тепер перед деенерівським 9 полком морської піхоти стояли азовці та бійці 74 окремого розвідувального батальйону ЗСУ. Людей в обороні катастрофічно не вистачало. Наприклад, завод «Сателіт» північніше від «Східного» втримували лише 5-6 бійців «Азова».
Росіяни обстрілюють східну межу Маріуполя, відео представників країни-агресора
,Наша рота перебувала в районі вулиці 9 травня. На північ – третя. За південь, аж до моря, відповідала перша. У побудові оборони допомагав взвод розвідки 1 батальйону під командуванням Станіслава «Метро» Партали, а після відступу сил із Павлополя і Гнутового до нас приєдналася одна з рот 74 окремого розвідувального батальйону. Якщо коротко, 74 — великі молодці.
Нам також придали нацгвардійців з 21 ОБрОГП та 9 ПОП. Вони охороняли район моря. Мали декілька одиниць техніки, переважно БТРи. У морі тоді чергували чотири ворожих катери, по яких працював один з наших бронетранспортерів. Великі кораблі трималися на відстані десь 5 км від узбережжя.
На двох трасах, які йшли в бік Росії від мікрорайону «Східний», ми сконцентрували протитанкові засоби, великокаліберні кулемети та СПГ, щоб завадити проходу ворожої піхоти. У нас були гарні розрахунки, від їх дій ворог зазнав важких втрат. Пізніше до боїв у цьому районі долучилася й третя рота.
Основним противником був 9 окремий штурмовий полк морської піхоти «ДНР». Деякі навіть не мали бронежилетів, бігали в краденому українському взутті та уніформі. Ми їх знищували пачками.
фото - MAXAR
фото - представник країни-агресора
На початку березня бронетранспортер 11 полку «Восток» з десантом прорвався на вулицю Таганрозьку, де БТР був знешкоджений, а піхотинці закріпилися в багатоповерхівці. За допомогою гранатомета їм закинули тонкий шнур, по якому затягнули трос. По тросу передавали боєприпаси, їжу та заряджені батареї для радіостанцій. Тому в оточенні деенерівці змогли протриматися тиждень.
Ми затиснули ворога у багатоповерхівці навпроти зернотоку і збиралися штурмувати їхні позиції. На допомогу нам приїхала розвідка, а потім – сержант Дмитро «Акбар» Тузенко з 1 батальону. Він згуртував хлопців, і вони дуже довго втримували будинок поміж нами і противником. Половину позицій було зруйновано масованими обстрілами, але бійці спокійно перебували на цих позиціях і не давали життя росіянам. Я тоді був поранений. «Акбар» надав першу допомогу, а «Аддамс» під’їхав та евакуював мене.
фото - представник країни-агресора
,День за днем по «Східному» били артилерія та авіація. У будинках руйнувались цілі стояки, люди вистрибували з вікон квартир. Масованих штурмів з боку ворога не відбувалося, поки росіяни не знайшли слабке місце в обороні на цій ділянці: з боку селища Калинівка на завод «Сателіт» пішла піхота за підтримки танків і БТР.
,Опубліковані відео бойових дій на території «Сателіт» містять два діалоги окупантів, які пояснюють жорстокість обстрілів Маріуполя.
відео представників країни-агресора
Діалог перший:
– А там артилерію мою наведемо.
– Не треба нічого наводити, я вас прошу, не треба! (Cміх за кадром).
– Та кілометри три візьмемо вперед [запас по відстані].
– Та не треба нічого наводити. На Сартану наводьте. Там, де Баті батальйон воює, ось там єбаште, як хочете! (Cміх за кадром). Ви єбашите по мільярду снарядів.
– А знаєш, чому? Я тобі поясню. Тому що росіяни дали лайно, а не боєприпаси. І сказали: «Спочатку ось це відстріляєте…»
У другому фрагменті обговорюється прохід окупантів вздовж Таганрозької вулиці:
— Наша задача — пройти сюди та закріпитися. Ми коли будемо підходити, я сюди вогонь [артилерії] наведу. Ми тут розрізняємо. Найголовніше — ось ці житлові масиви.
— Так, ось тут треба придивлятись. (Показує на мапу).
— Ну тут ми попрацювали вже. Хоча воно й сюди кудись летіло (показує на інший фрагмент карти міста), х*й його знає.
фото - представник країни-агресора
,Блокада міста росіянами цементується. З зовнішньої сторони кільця український 140 окремий розвідувальний батальйон втратив надію пробитися до Маріуполя і перейшов до оборони.
3 березня ми увійшли до Зачатівки, а наступного дня нас на БРДМ відправили за дорогою з боку Вишнюватого. Я підняла квадрокоптер і побачила колону з близько 40 одиниць техніки, яка рухалась у наш бік. Проте командування припускало, що це можуть бути наші сили, які виходять з оточення. Що це не так, ми зрозуміли, коли пострілом з боку колони було знищено наш БРДМ. До Зачатівки ми відходили, зробивши коло, щоб не перетинати шлях тій колоні.
Мені зателефонував Антон Гевак і сказав, що вони на нас чекають. Те, що відбувалося протягом наступних хвилин у Зачатівці, мені розповіли побратими. Зустрічаючи колону, Антон взяв NLAW, піднявся на елеватор та зробив влучний постріл по російському танку. Я не можу точно сказати, був той танк знищений або підбитий, але влучання було 100%. Далі під час вуличного бою у селі Антон прикривав відхід своїх бійців і загинув, отримавши поранення з танкового кулемета в бік. Росіяни в бою покинули дві «бехи» та втекли до посадки. Село ми втримували до 10 березня.
Старший лейтенант Антон «Перун» Гевак, командир взводу 140 окремого розвідувального батальйону. Фото - Азов
,Необхідність покинути місто більше не піддається сумніву, але через бої виїзд став смертельно небезпечним. Єдиним відкритим є шлях на Мелекіне, яким мешканці навколишніх селищ вивозять з міста своїх родичів. Найбільш відчайдушні працюють у режимі таксі: за шанс втекти з-під російських бомб маріупольці платять по $500. Коли не вистачає грошей, жінки віддають водіям свої ювелірні прикраси.
,У надії на евакуацію люди збираються біля драмтеатру і спорткомплексу «Іллічівець». Військові та поліція змушені пояснювати зневіреним людям, що евакуація неможлива через безперервні обстріли на околицях міста. Пізніше окупанти будуть стверджувати, ніби українці навмисно перешкоджали евакуації для використання людей у ролі «живого щита». Але в цей самий час самі окупанти публікують десятки відео, які показують звірячі обстріли, що перетворювали вихід з Маріуполя на гарантоване самогубство.
Пресофіцер «Азова» Дмитро «Орест» Козацький на вулицях Маріуполя, відео АЗОВ
,5 березня мати мого чоловіка якимось магічним чином до нас додзвонилась. І перше, що вона сказала: «Миро, оголошено евакуацію!» Я дивлюся у вікно і бачу, що на вулиці, яка до того зазвичай була порожньою, тепер бігають люди з сумками, йдуть колоною Морським бульваром у напрямку «Азовсталі». Люди пхають речі до багажників та салонів автомобілів, кудись їдуть.
У нас вже були зібрані речі, які могли вміститися в наш маленький Daewoo Matiz. Дуже швидко побігли до підвалу, схопили речі, затрамбували в автівку, посадили діточок і поїхали. Нам сказали, що збір оголошено на драмтеатрі. Під’їжджаючи до центру, ми побачили сотні, тисячі автівок із білими позначками. Хтось вивішував рушники, хтось простирадла. Написи «Діти» були на машинах скрізь. Ми навіть не змогли наблизитися до драмтеатру, бо все було заставлено авто. Я підійшла до поліцейського, який підтвердив, що має відбутись евакуація. А вже за 5 хвилин нам сказали, що коридор для евакуації не узгоджено, тому нам треба негайно роз'їжджатися.
Центральну частину міста обстрілювали дуже сильно. В нашому авто майже не лишилося пального, і ми побоялися їхати додому. Вирішили шукати місце по бомбосховищах у центрі, але всі вони вже були переповнені. Я підбігла до торговельного технікуму – двері були зачинені, а за ними стояли хлопці, які жестами показали, що місць немає. Я впала на коліна і почала благати їх нас пустили, бо в нас двоє діточок. Вони одразу відчинили. Нам із Ніною, меншою донькою, дали ліжко. Для чоловіка та старшої доньки, Олі, влаштували ліжко зі стільців та дверей. Нас погодували. На той час у технікумі були десь 200 людей. Під кінець дня – вже 300. І люди продовжували йти, бо повертатись до Лівобережного району боялися.[2]
Ворог обстріляв коридор для евакуації з Маріуполя, ведуться переговори про тишу – мер
Російські війська порушили режим тиші та обстріляли евакуаційний "зелений коридор", яким 5 березня мали виводити з оточеного Маріуполя його мешканців.
До статті →,Катастрофа в Мариуполе и отсутствие «зеленого коридора»: что на самом деле происходит в городе?
Мариуполю и Волновахе Донецкой области грозит гуманитарная катастрофа. Между Украиной и Россией был согласован «зеленый коридор» 5 марта для вывода жителей в Запорожье. Однако договоренность не смогла быть реализована.
,Українські чиновники звинувачують Росію у порушенні режиму припинення вогню в Маріуполі
Українські офіційні особи звинуватили Росію в порушенні режиму припинення вогню в Маріуполі всього через кілька годин після того, як він набув чинності.
До статті →,
